Річка Нижня Хортиця - минувшина й сучасність
Продовжуємо знайомство з малими річками нашого краю (див. «ЗС» від 29.08.98 та 6.10.98 р.). Цього року ми з товаришем Анатолієм Листопадським обслідували (на велосипедах) річку Нижню Хортицю від самого початку та до впадіння її в лиман (Дніпровський).
У неділю вранці ми виїхали з Запоріжжя правим берегом Дніпра на південь, минаючи села Високогірне, Нове Запоріжжя, Доменське, Смоляне, Удєлінське. Потім звертаємо на захід до невеличкого села Запорізька Балка Дніпропетровської області. У місцевих жителів цікавимось назвою. Нам пояснюють, що від села починається балка, яка йде в бік Запорізького краю, але раніш тут був хутір з назвою «Вівчарня». Дійсно, балка починається зразу за селом у вигляді рогача, яким раніше господині витягу: вали з печі гарячі казани з борщем. У балці невеличким струмком починається річка Нижня Хортиця, і вже через деякий час перший ставок приваблює очі. Біля нього граються діти, інде стоять рибалки (кажуть, що клює). Ідемо далі на схід, ось уже другий ставок, потім третій, котрий розлігся впритул до села Смоляне. З правого боку він обсаджений деревами - цілий парк з алеями. Стоїть добра погода і навкруги багато машин з відпочиваючими. З лівого боку віддзеркалюються у ставку охайні дачі. В'їжджаємо в село Смоляне. Воно засноване німцями-колоністами і мало назву Шенеберг. Село пролягло вздовж річки, на головній вулиці -розбитий асфальт. Хати ховаються в садках. Тут дільниця Мар'ївського колгоспу (КСП) «Росія». Питаємо, як живеться тут людям.
- Кому як, - відповідають, у кого є машина - ще якось. Газети регулярно носять, пенсію - теж, а от трансляція уже кілька років мовчить. Магазин закритий, але приватники частенько привозять хліб та інші продукти. Води питної немає, телефони тільки у декого є. (Навіть не всі ветерани та інваліди війни охоплені). Був клуб та бібліотека - тільки фундамент зостався.
- А книжки де подівались? Роздали людям?
- Кажуть, що перевезли їх у Мар'ївку.
- А ви що ж, не хотіли їх читати?
- Та хто ж нас питав? У «перестройку» це було.
їдемо далі. Зліва на пагорбі -напівзруйновані ферми.
- А що то, ще з війни не відбудовані ферми?
- Та що ви, ще 2-3 роки тому там і стайня, і свиноферма були, а в тій будівлі - молодняк тримали...
- А де ж ті коні, корови, свині та телята?
- Мабуть, на м'ясо порізали та попродували.
- А гроші?
Нема відповіді. Села занепадають, то І містам непереливки буде, Далі довго їхали мовчки. Балка ширшає. Відомий історик, знавець Запорізького краю Я. П. Новицький писав ще у 1884 році: «Балка, де протікає Нижня Хортиця, називається Капустянкою. З оповідань старожилів, в цій балці в свій час запорожці мали левади, де розводили капусту, а звідсіля і назва така».
Капусти, звісно, ми не бачили, але невеличкі гаї, байраки, зарості комишу та осоки зустрічались часто-густо.
З правого боку підходить балка Удєлінська, по ній тече невеличкий ручай, вдалині видні греблі - там ставки. Нашу стежку перетинає ґрунтова дорога, піднімаємось по ній на лівий бік, але дорога іде далі на північ, у поля. Поряд -старе покинуте кладовище. На старих картах (у музеї) тут позначено село Федорівка, потім воно називалось Сахаліном, а зараз ніяких слідів, окрім цього кладовища (цвинтаря).
Повертаємо своїх «коней», шукаємо стежку вздовж річки, але там такі хащі, що не пролізеш. Видираємось на гору і котимо краєм зеленого озимого поля. Зліва - галявини з високою соковитою травою та куртинами золотавого горицвіту. Довго прямуємо так і от знову з правого боку ще одна балка, яка йде від села Новосергіївки. Трохи вище її перетинає гребля, за нею великий став, з якого виливається невеликий потічок. Нижче злияння річка Н. Хортиця утворює заплаву
- низина вся залита водою, в якій понуро стоять дерева. На пагорбі
- теж кладовище. У цьому місці колись було село Капустянка. Нема його, тиша навкруги.
Звідсіля річка повертає на північ, огинаючи великий пагорб, потім -знову на схід. Зліва ми, як і в Смоляному бачимо пограбовані та зруйновані ферми села Нижня Хортиця. В пам'яті виникає 1944 рік, коли ми повертались на визволену землю від фашистських загарбників. Наш настрій зовсім упав.
Виїжджаємо недалеко від моста на шосе Запоріжжя-Біленьке. Річка Н. Хортиця впадає в лиман, що в плавнях між селами Нижня Хортиця та Розумовка. Загальна довжина річки десь 15-20 км. Звісно, ніякого щита з написом назви річки немає. І все-таки ми віримо, що буде.
Закінчити опис хотілось би уривком з розповіді Я. П. Новицького: «При впадінні р. Н. Хортиця в Дніпро, вона глибока та рибна на протязі коло версти, далі ж у степ, у літню пору, вона майже висиха. У весняну повінь вона широка, при гирлі долина річки заливається на дві версти і називається лиманом; в цей час з Дніпра заходе багато риби, в основному коропів та лящів на терку, тому тут бувають багаті улови. Рибалки використовують неводи і сіті, а німці-меноніти полюють з рушницями та острогами. Рибалки Розумовки розказували, що у балці зариті запорозькі клади».
Це було у 1884 році...
Є. І. МАХОНЬКО
газета "Запорізька Січ" 14 серпня 1999 р..